С корнями вырванное слово
Пересадив в иную жизнь,
В другую почву, где основа
Совсем не та, иная высь,
Иное небо, воздух, краски,
Вода, растения, язык,
Иные песни, танцы, сказки,
Чем те, к которым ты привык,
Другие жесты, всё другое,
Зачем родился ты не здесь,
Где даже молоко грудное
Иначе нужно пить и есть?
И где ты борешься с пространством,
Себя пытаясь сохранить,
Чужие не танцуешь танцы,
Не обрывая с собой нить,
Живя один, в себе закроясь,
И чувствуя, как твой двойник
В душе становится изгоем,
А жизнь совсем не черновик.
И наблюдая как на рынке
Тебе пытаются всучить
Тебя иного, как с картинки,
Где ты - не ты и учат жить
Тебе навязанной судьбою,
Словам, в которых нет тебя,
Не веря им, самим собою
Решив остаться до конца,
И видя, как политик подлый,
За идиота взяв тебя,
На подневольную работу
Тебя отправит, не себя.
И как руками же твоими
За горло он тебя возьмёт,
Как новое назначит имя,
А твое имя заберёт.
И зная, как тебя не станет,
Как ноги вытрут о тебя,
Как не поможет тебе память,
Чужая погребёт земля.
И зная, что ты не Иосиф,
Хоть продан братьями в Египт,
И фараоны не попросят
Тебя советом угодить!
И всё прекрасно понимая,
Не в силах это изменить,
Ты всё же иногда летаешь,
Хоть не желаешь больше жить.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
